Залежно від сприйняття дійсності, дні, а відтак життя, можуть здаватися одноманітними, нецікавими, немає чому дивуватися, немає чому радіти... А можуть здаватися насиченими, різнобарвними, де всі події складаються несподівано-радісно, тіло легке, що навіть не відчувається.
З мінливістю і плином днів, які є мабуть відображенням внутрішньо-психічного стану, сповненого різними почуттями, емоціями, в природі є щось таке стале, стійке, спокійне, безмежне. Чи то частинка Душі в кожної людини чи то прояв самого її Духу. Де є свої закони, принципи, що завжди діяли і діють досі. Ми живемо серед них і мабуть таки краще нам, коли ми їх пізнаємо і починаємо жити синхронно з ними, хоча б з деякими. Це не обмеження, а свобода.
Одним із таких законів є закон неприв'язаності. Його суть криється у нашому ставленні до дійсності. У людини є природнє прагнення володіти всім тим, що її приваблює. Чи то матеріальна річ чи то стосунки з людиною чи якась діяльність. Це спонукає її діяти. Та, досягши мети, хочеться її втримати, що неможливо. Мабуть у кожного в дитинстві був "гіркий" досвід втрати улюбленої іграшки, розлука з улюбленою домашньою тваринкою, переїзд подруги в інше місто... І приходить розуміння, що інколи відбувається щось таке, що потрібно тільки приймати.
Що все має свій початок і завершення різної тривалості існування з якимось призначенням. Хоча завершення, насправді, може бути й не завершенням, це залежить від нашої інтерпритації цього, наш висновок, урок. А це може бути й початком чогось...
Чому нам важко розлучатися з речати, які нам подобалися та найперше людьми, близькими нам? Що відчуваємо? Часто це розчарування (від слова чари), опустошення, нерозуміння. Бо ми до них "прив'язалися", зачарувалися, нам добре, ми звикли. Задіяний наш емоційно-почуттєвий фон.
Емоції і почуття ( радість, страх, любов, сором, гнів, сум...), виникають як результат того, що чимось нас зачіпає якийсь об'єкт чи суб'єкт. В іншому разі ми є байдужими.
Емоції й почуття - близькі між собою психічні утворення та між ними є певні відмінності. Емоції більш поверхневі, швидкоплинні, яскравіше виражені у жінок. Почуття є більш глибокими, доваготривалими. Почуття є первинними, емоції походять від них.
Для того, щоб відпустити річ чи людину потрібен певний час разом із деяким усвідомленням, залежно від ступеня прив'язки. Ще давньогрецький філософ Геракліт сказав, що "двіччі в одну річку не ввійдеш, все тече, все змінюється". Щоб відпустити річ слід згадати, що речі створені людьми, щоб служити нам, а не ми їм, щоб не бути їх "рабами", залежними від них. Приходить новий день і за власним бажанням ми можено уявити бажаний сценарій подій, життя і відпустити його в простір, не прив'язуючись. Все складатиметься якнайкращим чином для нас, якщо довіритись життю, станом і плином речей, влитись в потік.
" Ігру краще видно глядачам,
ніж самим ігракам".
Неприв'язаність є профілактикою життєвих розчарувань. Будь-яка прив'язаність створює умови залежності, а в такій ситуації послаблюється самостійність і відповідальність.ніж самим ігракам".
- Неприв'язаність - стан, коли людина штучно не прив'язує себе думками, діями, словами до когось, чогось.
- Неприв'язаність - не значить прояв холоднокровності чи байдужості, а вияв поваги, глибокої довіри до себе, вибору людей, життєвим подіям. Це ознака мудрості.
- Неприв'язаність - це не відсутність радості, а навпаки її прояв, тільки спокійний.
- Неприв'язаність додає внутрішньої свободи зі спокійно-радісним спрямуванням свого потенціалу в повсякденність.
- Неприв'язаність - це не значить нелюбов, навпаки - це прояв справжньої любові.
Щоб осягнути цей закон для початку варто:
- перестати хотіти все і всіх контролювати. Це неможливо - все проконтролювати. Довіритись, розслабитись і з'явиться більше внутрішнього спокою. Життя стане більш дивовижнішим для нас.
- пам'ятати, що дійсно потрібне для життя є і буде.
- вчитися відпускати те, що йде (хтось, щось, ситуації...).
- вчитися сприймати життєві події такими, якими вони є.
- зосереджуватися на теперішньому моменті без довгих пірнань у минулі подіі.
- досягнувши чи отримавши бажане, з вдячністю ним насолоджуватися без страху втрати.
В кінці кінців, живемо ми тимчасово... Найцінніше залишиться в серці. А ще, як на мене, слід систематично щось комусь давати, віддавати (час, гроші, речі, одяг, все що завгодно). Таким чином буде підтримуватися баланс між "брати-давати" і тренуватиметься якість неприв'язаності, що нам і потрібно!
Продовжуймо розкривати нові горизонти реальності та себе в ній. Це захопливо!
