На скільки ми себе знаємо. І, де воно, щастя?!

 
  Доброго часу доби! :) Я зайшла на свій блог - і диво дивне: останній запис рік тому! Як же швидко минає час!
      За цей період часу у кожного живучого на планеті відбулося багато чого. В грудні й можна проаналізувати прожитий рік (про що писала у минулому пості) :). Та важливо, думаю, не так перелік подій, а ті почуття й емоції, що стоять за ними. Важливо, щоб цей комплекс (сукупність) переживань (те, що вже пережили, відбули), рухався в сторону цілісного самопочування та щастя...

      І взагалі, в якій точці простору знаходжусь я зараз? Куди мій напрямок руху? Напрямок моїх думок (стан Розуму). Звичок мого Тіла. Чи задовольняю потреби моєї Душі, чи чую її? Чи прагну контакту з Духом, Творцем?
      Якщо сфокусуватись на цих питаннях і хоч здалека відчути відповіді (бо словами інколи непросто висловити сукупність позитивно-негативно забарвлених почуттів та емоцій) і при цьому відчуття і Тілі приємні, теплі. Значить я на вірному шляху. Своєму!
      Якщо ж відчуття, мовби, розриваючі, це також хороший знак - сприятливий момент для внесення малюсіньких змін в сторону кращого знайомства з собою.

      Часто ми, люди, вважаємо що знаємо себе повністю. Що знаємо не тільки повністю себе, а й наших близьких, "як облуплених". Крім того й знаємо те, що їм потрібно робити й як поводитися щоб почувались щасливими... Та таке знання хибне, поверхневе, просто недостатнє і виходить - ілюзорне... От мені, 26. Це я знаю. А де я була 28 років тому? Що відчувала, як жила, яка я була? Не знаю, не пам'ятаю. Не пам'ятаю й значної частини мого дитинства. Бо цю всю й іншу інформацію вміщує в собі моя підсвідомість. Свідомість моя, мабуть, вміщує те, що я пам'ятаю. А що відбувається зі свідомістю вночі? Вона пропускає в дію підсвідомість і надсвідомість. І що відбувається зі мною тоді? "Бачу" (як?) сни різнопланового формату чи їх не бачу-не пам'ятаю. Схоже на фрейдівську теорію id-ego-superego. Несподівано для мене...

      Взагалі, виходить, що тільки розумом користуватись не підходить, бо є речі, які йому непідвладні. Необхідний баланс Розум-Тіло-Душа-Дух. І слід мати на увазі, що кожен складник з цього ланцюжка живе за своїми законами. Які ми б мали досліджувати і дотримуватись для нашого ж блага. А як досягати цього балансу? Кожен обирає сам, свідомо чи несвідомо, щодня, в повсякденному, швидкозмінюючому житті.

       Ну і звичайно, це чарівне Щастя, якого так всі всім бажають у вітаннях, не є кінцева точка життя. Щастя - це світле почуття схоже на почуття радості, та більш глибше і цілісніше. Щастя - це вдячне усвідомлення теперішнього моменту. Його цінування і смакування ним.
      Давайте, поставимо собі за мету щодня щастя відчути, хоч раз. З часом - відчувати його по кілька хвилин. Саме ВІДЧУВАТИ, Бо воно поряд. Живе собі в наших же серденьках. Його не слід шукати ніде поза собою. Там його просто нема. Воно тут і зараз. Відчуваймо і будьмо щасливі!!! :)

Реприза з новими цифрами

Ну от і минає ще один рік нашого життя - 2011-й. Як кожен з нас цей рік прожив? З якою користю, на скільки якісно?
Як на мене, місяць грудень - особливий. І особливість його в тому, що він завершальний в році, а також , так чи інакше, поєднює в собі підбиття підсумків і водночас є зародженням надії на здійснення того, що ще не здійснилося.

Це пора, коли все живе самозаглиблюється. Дерева в парку в напівдрімотному стані, домашні тваринки більше сплять. Та й за малої кількості енергії сонця відчувається більша потреба побути з собою, порозмірковувати над сенсом плину життя, і свого місця в ньому, краще відчути свою людську, світлу природу... Сама погода спонукає до цього, бо під час дощу, вітру, коротшому світловому дню потреба в активному контакті з оточуючими, зменшуючись, замінюється на "контакт з собою".
На тлі такої "сірості" грудня мимоволі пригадуються яскраві барви літа. Суму за ним бути немає, бо це чудово жити в таких різних кліматичних умовах, пір року. Де кожен квартал має свої унікальні особливості, і за законом циклічності, змінює один одного. І ми, живучи в таких даних обставинах, піддаємось їх впливам, впливаючи на них якимось чином.

Саме час з вдячністю відпустити цей 2011 рік. Такий багатий і насичений для кожного на різні макро- і мікро-події. А також - відпустити свої зайві емоційні прив'язки до них.
Подія, дослівно, - після дії, дія, що завершилась. А також подія - це наша суб'єктивна оцінка цій дії. За нами вибір як ми оцінюємо ту чи іншу подію, дію, що відбулася. І чи варто взагалі її якось оцінювати? Бо, як не крути, а людина живе, здобуваючи досвід. А здобутий досвід - це здобуток, надбання, досягнення.

Отож, разом із внутрішнім, вдячним відпусканням всього, що вже пройшло, можемо поставити акценти для себе в тому, що ми здобули протягом року!
- Що нового усвідомили про себе і світ?
- Які зміни впустили в своє життя?
- Чого навчилися?
- Що саме принесло нам більше радості і
- скільки радості нам вдалося подарувати іншим?

Відповівши на ці запитання, з такою орієнтовною точкою відліку, з більшою впевненістю і відчуттям внутрішньої сили, можемо налаштуватися на рік 2012. І постаратися зустріти його та й прожити з ще більшою відповідальністю за себе, сім'ю, країну, планету загалом!

З наступаючим Новим роком та Різдвом Христовим!

Про закон Неприв'язаності

Проживаючи якось кожен день, діючи автоматично чи усвідомлено в різних ситуаціях і накінець - здобуваючи досвід, людина розвивається, кудись рухається.
Залежно від сприйняття дійсності, дні, а відтак життя, можуть здаватися одноманітними, нецікавими, немає чому дивуватися, немає чому радіти... А можуть здаватися насиченими, різнобарвними, де всі події складаються несподівано-радісно, тіло легке, що навіть не відчувається.



З мінливістю і плином днів, які є мабуть відображенням внутрішньо-психічного стану, сповненого різними почуттями, емоціями, в природі є щось таке стале, стійке, спокійне, безмежне. Чи то частинка Душі в кожної людини чи то прояв самого її Духу. Де є свої закони, принципи, що завжди діяли і діють досі. Ми живемо серед них і мабуть таки краще нам, коли ми їх пізнаємо і починаємо жити синхронно з ними, хоча б з деякими. Це не обмеження, а свобода.



Одним із таких законів є закон неприв'язаності. Його суть криється у нашому ставленні до дійсності. У людини є природнє прагнення володіти всім тим, що її приваблює. Чи то матеріальна річ чи то стосунки з людиною чи якась діяльність. Це спонукає її діяти. Та, досягши мети, хочеться її втримати, що неможливо. Мабуть у кожного в дитинстві був "гіркий" досвід втрати улюбленої іграшки, розлука з улюбленою домашньою тваринкою, переїзд подруги в інше місто... І приходить розуміння, що інколи відбувається щось таке, що потрібно тільки приймати.
 Що все має свій початок і завершення різної тривалості існування з якимось призначенням. Хоча завершення, насправді, може бути й не завершенням, це залежить від нашої інтерпритації цього, наш висновок, урок. А це може бути й початком чогось...


Чому нам важко розлучатися з речати, які нам подобалися та найперше людьми, близькими нам? Що відчуваємо? Часто це розчарування (від слова чари), опустошення, нерозуміння. Бо ми до них "прив'язалися", зачарувалися, нам добре, ми звикли. Задіяний наш емоційно-почуттєвий фон.
Емоції і почуття ( радість, страх, любов, сором, гнів, сум...), виникають як результат того, що чимось нас зачіпає якийсь об'єкт чи суб'єкт. В іншому разі ми є байдужими.


Емоції й почуття - близькі між собою психічні утворення та між ними є певні відмінності. Емоції більш поверхневі, швидкоплинні, яскравіше виражені у жінок. Почуття є більш глибокими, доваготривалими. Почуття є первинними, емоції походять від них.



Для того, щоб відпустити річ чи людину потрібен певний час разом із деяким усвідомленням, залежно від ступеня прив'язки. Ще давньогрецький філософ Геракліт сказав, що "двіччі в одну річку не ввійдеш, все тече, все змінюється". Щоб відпустити річ слід згадати, що речі створені людьми, щоб служити нам, а не ми їм, щоб не бути їх "рабами", залежними від них. Приходить новий день і за власним бажанням ми можено уявити бажаний сценарій подій, життя і відпустити його в простір, не прив'язуючись. Все складатиметься якнайкращим чином для нас, якщо довіритись життю, станом і плином речей, влитись в потік.

" Ігру краще видно глядачам,
ніж самим ігракам".

Неприв'язаність є профілактикою життєвих розчарувань. Будь-яка прив'язаність створює умови залежності, а в такій ситуації послаблюється самостійність і відповідальність.

• Неприв'язаність - стан, коли людина штучно не прив'язує себе думками, діями, словами до когось, чогось.

• Неприв'язаність - не значить прояв холоднокровності чи байдужості, а вияв поваги, глибокої довіри до себе, вибору людей, життєвим подіям. Це ознака мудрості.

• Неприв'язаність - це не відсутність радості, а навпаки її прояв, тільки спокійний.

• Неприв'язаність додає внутрішньої свободи зі спокійно-радісним спрямуванням свого потенціалу в повсякденність.

• Неприв'язаність - це не значить нелюбов, навпаки - це прояв справжньої любові.

Щоб осягнути цей закон для початку варто:
- перестати хотіти все і всіх контролювати. Це неможливо - все проконтролювати. Довіритись, розслабитись і з'явиться більше внутрішнього спокою. Життя стане більш дивовижнішим для нас.
- пам'ятати, що дійсно потрібне для життя є і буде.
- вчитися відпускати те, що йде (хтось, щось, ситуації...).
- вчитися сприймати життєві події такими, якими вони є.
- зосереджуватися на теперішньому моменті без довгих пірнань у минулі подіі.
- досягнувши чи отримавши бажане, з вдячністю ним насолоджуватися без страху втрати.

В кінці кінців, живемо ми тимчасово... Найцінніше залишиться в серці. А ще, як на мене, слід систематично щось комусь давати, віддавати (час, гроші, речі, одяг, все що завгодно). Таким чином буде підтримуватися баланс між "брати-давати" і тренуватиметься якість неприв'язаності, що нам і потрібно!
Продовжуймо розкривати нові горизонти реальності та себе в ній. Це захопливо!

Від образи до пробачення 2

Вітаю вас!
Ще на додачу до попереднього поста і теми образ хочу дописати, що образа, на мою думку, пов'язана з гординею. "Як ти міг МЕНІ! таке сказати чи зробити" (ніби я пуп Землі). А також це і хороший спосіб маніпулювання іншими. Крім того, образа - це егоїстична схильність кожної людини. Бо людина народжується в сім'ях і виростає в соціумі, де більшість керується такою моделлю - ображатися в різних випадках. Думаю, ця схильність не відображається в поведінці людей, які стали трішки більш усвідомленіші, ніж більшість. Вони, відчуваючи себе, твердо йдуть по СВОЄМУ шляху, є не зовшішньо, а внутрішньодуховними людьми. Їх цікавить не тільки сексуальне задоволення, смачна їжа, гроші, комфорт, влада...

Такі люди не афішують про себе, їх спосіб життя і справи говорять все самі. Вони приймають життя і своїх близьких і дякують кожному прожитому дню за новий досвід. Вони живуть не минулим, а сьогоднішнім і з радістю націлені в майбутнє.
Вони не чекають чиїхось пробачень, а просять їх самі.
Такі люди живуть в мирі і балансі з собою, бо навчилися пробачати себе і вже потім оточення.

Як це, пробачати себе, хіба можна на себе ображатися? Можна подумати... Ще й як можна!

Скільки разів ми не оправдали наших же сподівань, зрадили собі, злякавшись, і не вчинили так як собі пообіцяли, змовчали чи сказали "щось не те". А наші мрії, які були а дитинстві, що з ними? Чи хоч інколи подумки не обзиваємо себе і не кажемо "так тобі і треба".

Сприйняття світу є відображенням самих себе.
Ще Гермес Трисмегіст озвучив "що в середині - те й ззовні, що зверху - те й знизу".

То що ж робити з образами? Мабуть-таки, варто почати з себе і
- найперше слід усвідомити наявність тих сукупних складових почуттів, що складають блок образи;
- для старту спобувати пробачити себе в своєму минулому (свої, як нам здається, промахи, невдачі, помилки. позори... Хоча невідомо, як би склалось наше життя без них, якими б ми були?);
- спробувати відпустити своє минуле з вдячністю за досвід (бо для чого людина живе? Щоб здобути новий досвід і з його багажем знову повернутися в тонкі сфери, бо крім досвіду, людина з собою не може нічого взяти).
-далі - крок до прийняття себе теперішнього (свої прояви, соціальний статус, зовнішність, способи реагування на життєві ситуації...). Бо ми такі, які є , завдяки Творцю, нашим батькам, самим собі та іншим людям й якимсь відреагованим способом на макро- і мікроситуації.
- важливо, як на мене, є і прояв щирості до себе й інших- говорити про свої почуття. Та не відкладати все в довгий ящик.
- а щоб пробачити іншу людину немає трудощів, якщо пам'ятати, що вона рано чи пізно піде з життя, так само як і я. І ця образа зразу ж втрачає цінність. Хіба ні?

Також для пробачення себе й іншого є різні способи, зокрема, недаремно ж у всіх релігіях, і християнстві в тому числі, є практика сповіді, що сприяє душевному і фізичному очищенню. А для чого пости? - також для очищення тіла і душі;
-відома й ефективна техніка "Прощення" за Норбековим;
-щоденні молитви, просто, від себе, з розумілим для себе смислом;
- різні доступні психотерапевтичні техніки...

А можна також усвідомити, що немає, не було і не буде винних людей у чомусь в нашому житті. Ми самі в своїй психіці зробили їх такими та повірили в це, щоб зняти, за звичкою, з себе частину відповідальності у стосунках. Її (відповідальність за розвиток стосунків) ніхто не заважає собі повернути, автоматично отримавши більше сили і ставши більш "легкою" і щасливішою людиною.

Це я пишу з своєї реальності, своїх спостережень, знань і досвіду. Цікавим було б дізнатися й інші думки, заперечення, доповнення, коментарі з цієї теми "від образи до пробачення". Що ви думаєте про це?

Від образи до пробачення 1

Мабуть немає такої людини, яка хоча би раз в житті ні на кого не образилася. Пропоную хоч частково подосліджувати таке явище як образа. Що це?

Образа - спосіб реагування на поведінку оточуючих, дійсність загалом.
Образа - від "образ" - створений чи нав'язаний іншими шаблон, стандарт, що очікується в поведінці від інших і не оправдовує себе.

Образа виникає від незадоволеної потреби, завищених сподівань, невиконаних обіцянок, невідповідності очікуванням. Коли немає відповідності ваших очікувань, що ви відчуваєте?

Образа - це комплекс почуттів, відчуттів, емоції (страху, агресії, роздратування, розгубленості, самотності...), які здаються важкими, тягучими і всі на купу починають тиснути то на голову, то в області серця чи печінки. І цей образ, образа, перетворюється на енергетичний згусток, блок, який переплітається різними почуттями, живиться нашими думками і розростається увагою, зависає в нашому енергетичному полі. Цей згусток негативно впливає на фізичне самопочуття, спотворює сприйняття дійсності, перекриває відчуття радості і щастявід життя. А якщо таких блоків не один? Саме образи найчастіше призводять до винекнення раку.

Як на мене можна виділити 3 види образ:
1. Малоусвідомлена - стосується дитячого віку, коли просто не хочеться іти на руки якомусь дорослому і реагувати на його спроби посюсюкатись, через забуту психологічну травму чи відчуття фальші.
2. Внутрішньозаконсервована - мовчазне терпіння. Має різну тривалість і точно 2 розв'язки:
- винекнення фізичних хронічних недуг;
- вибух почуттів і емоцій, виговір всього затисненого. Шок для обох сторін ( це якщо людина залишається живою, а буває, що так і відходить з образою...)
3. Демонстративна - скандальні розриви стосунків, відмова в спілкуванні. Може супроводжуватися наклепами, помстами. Погодьтеся, якось нецікаво ображатися, коли про це ніхто не знає:)

Здатність до образи з'являється, коли в людини вже формується самосвідомість (до 3-х років). Її механізм закріплюється в залежності, яке спрямування дадуть батьки. Чи ті почуття, що виникли в дитини в певній ситуації заженуть в середину, кажучи: ти ж мужчина, а мужчини не плачуть; сиди тихо; слухай старших, будь слухняним; поводься чемно... не пояснюючи дитині чому? (І що значить "поводься чемно", це як? Для дитини це абракадабра). Чи вислухають батьки дитину і проявлять розуміння та повагу до людини - своєї дитини, душі, яка обрала їх батьками.

Образитися можна на кого? Мабуть логічно все починається з образи на батьків та близьких родичів - найважливіших фігур для маленької людини ( потім вже вихователі, вчителі, друзі...), бо до них багато довіри і багато очікувань. Та, дорослішаючи і навчаючись брати на себе відповідальність, ми можемо керувати своїми емоціями, почуттями, щоб вони не керували нами.

Давайте спробуємо скинути цей непотрібний баласт давно пройдених ситуацій, подивимось на цих людей і ті події з іншого боку - боку вдячності за досвід. І просто візьмемо відповідальність і всії їх відпустимо з своїх думок, душ і радісніше, легше, щасливіше житимемо далі.

Міркування з цього приводу плануються мною опублікувати в наступному пості.

Розширення свідомості. Що таке і що дає?

Привіт шановні читачі і любі коментувайлики :). Рада вітати кожного у 2011 році. Традиційно, вітаючи один одного, бажають щоб Новий рік став ще кращий за попередній, здійснення планів і мрій, здоров'я, особистого щастя... Я ж до цього хочу кожному ще побажати розширення свідомості. Який зміст я вкладаю в це? Спробую деталізувати.

Свідомість, підсвідомість, надсвідомість, самосвідомість, усвідомлення - все це феномени психіки, інструменти душі,сфера невидимого, зате вельми звична річ для кожного і яскраво відчутна, якщо прислухатися.
Як на мене, свідомість вміщує такі психічні процеси як: пам'ять, мислення, уяву, увагу, сприйняття, мовлення... Самосвідомість з'являється в новонародженої людини з розвитком її мислення, уваги, уяви, мовлення, таким чином, розвиваючись сама. Вважається, що людина свідома у віці до 3-х років, коли вона усвідомлює сама себе і каже "Я". Та до цього часу (і надалі) функціонує над\підсвідомість. Усвідомлення формується дещо пізніше ніж самосвідомість. Для мене - це здатність взяти на себе відповідальність за певну дію чи слово. А також - прийняття, засвоєння та створення нових паттернів (зразків поведінки) чи ідей.

Та повернемося до розширення свідомості. Більшість людей сприймає реальність вузько, фрагментарно. Цьому сприяють наші багаточисленні звички (однотипові дії, які стали автоматичними) та категоричність (що не приваблює - мені чуже, на це я не спрямовую свою увагу).

1. Часто для хороших змін в житті потрібно лише один раз піти чи поїхати на роботу іншою дорогою, покататися на качелі в парку чи просто піднятися зранку на 15 хв. раніше ніж завжди.
Ідея така, що грандіозним змінам передують маленькі. Вийти з зони комфорту і зробити для себе чи когось щось трішки по-іншому ніж завжди.
2. Другим і основним чинником для розширення свідомості, як на мене, є навик відновлення цілісності або сприймання всього в об'ємі в даний момент. Ну наприклад, зараз я пишу ті рядки, знаходячись в своїй квартирі, в той момент мої сусіди п'ють чай з пампушками, знизу нікого ще немає з роботи, з іншого боку - чоловік з дружиною граються з дитиною... По всьому будинку сусіди чимось займаються в даний момент. Чи іду я по вулиці, паралельно до якої є ще одна вулиця, спереду перехрестя, весь район пронизаний вулицями, все місто складається з вулиць. По яких зараз ходять різного віку, вигляду люди і їздять різні транспортні засоби...

Така, на перший погляд, дивна сторона сприйняття навколишньої дійсності акумулює внутрішню енергію (вона не розсіюється на переживання минулих подій чи майбутнього), сприяє чіткому самовідчуттю себе в просторі, додає спокою, впевненості, зменшує гординю. Крім того, в такому стані дуже важко зробити щось не так, навпаки, відкривається інтуїтивний канал і всі дії стають вірними.

Спробуйте хоч раз на день про це замислитись, розширюючи свою свідомість. І вірних вам дій упродовж 2011 року! ;)

Відео до цієї теми:

Зустріч з сином!

Нас стало троє. Хоча фактично нас було троє ще в кінці 2009р. Просто 01.09.2010р. ми з сином зустрілися.
Я отримала незабутній досвід: суміш таємного і явного. Все сталося якось само собою і досить швидко. Моя половина нас весь час підтримувала.

Сину минуло 2 місяці і цей час видався ду-у-уже насиченим. Ніби цілий рік. Водночас все відбувається та-а-ак швидко!!! Повіддавали вже багатезно маленьких речей. Дуже горджуся нашим щокастим 7-ми кілограмовим малюком. Це знову спростовує ілюзію про необхідність вживання білка, що у вбитих тваринах (до речі, в них же цей білок береться звідки? З рослин! Харчуючись різнобарв'ям, багатством рослинного світу, людина отримує все необхідне і точно собі не шкодить).

Також родину і не тільки родину дивує, що син сповістив у сні як його звати ( я просила душеньку допомогти нам визначитися, бо усвідомлюю значущість імені для кожної людини). Ми до цього точно ще не знали дівчинка у нас чи хлопчик.

Попереду у нас ще багато відкриттів щодо себе та світу!!!

Мабуть з усього того, що дає дитина, довіряючи нам себе, зокрема нагадує про такі речі, як щирість, безумовне прийняття, чистота. Як вчитель, вчить розвивати такі якості як терпіння, більшу відповідальність,уважність до всього... Крім цього, незважаючи на те, що я мама, сама окунулась в Дитинство: запах волоссячка, затишок ліжечка, ситцеві і бавовняні пеленочки, натуральна різноманітна одежа, іграшки, дозволяють наблизитися до складових істини, що живе в кожного в серці, що попри всі життєві труднощі і задачі:
життя - це казка
життя - це безмежжя
життя - це свято для душі
життя - це полігон для подальшого навчання
життя - це щастя.

Давайте ми, Дорослі, будемо очищати свою душу і хоч інколи сприймати світ з позиції свого Дитинства (затишку, безпеки, щирої радості...) Впевнена, хай би там яке не було в кожного дитинство, воно було таке, яке було і було багато всього хорошого. Згадуючи яке, можна ще краще пізнати себе, свої схильності, очікування, притаманні особливості... В мене це вже почало відбуватися :)