А як живеться вашому тілу?:)

Привіт!!!
Незважаючи на те, що зараз зима, багатьом, мабуть,хочеться грітися, більше бути вдома, спати..., а я ніби прокинулася від сну. Я нарешті усвідомила, що мені 23, а це зовсім не 19, а тим більше не 16. Попереду 30, 48, 56, 72, 86, хто зна, може і 101. Те, що мені відміряно жити стільки-то, вважаю це 50 % справи, решта 50% залежить від мого способу життя, і найперше - мислення.

Пригадую, що в дитинстві, ще з садочка мама мене забирала (що я дуже любила і тим навіть хизувалася, бо не любила спати) і водила на гімнастику.

Також ще перед школою я деякий час ходила на малювання. Там я не тільки малювала і змальовувала натюрморти фарбами, олівцями, фломастерами, а й робила аплікації з соломи, в'язала гачком квіточки, розмальовувала за допомогою воску і писачків до Пасхи яйця, вивчаючи символіку орнаментів та кольорів.

Разом з старшим братом щонеділі ходили на гурток шахів. Щоправда, я швидше за все ходила за компанією з ним, бо захоплення від них тоді в мене не було, оскільки часто програвала :), або не вистачало терпіння, або ж - лінувалася думати...

Коли я пішла в перший клас, паралельно вступила до музичної школи. Там працювали мої батьки (мама викладала фортепіано, а тато - кларнет, саксофон, фагот), вчився брат грі на акордеоні, знав і фортепіано (будучи старшим, вчився ще грати на трубі, фаготі та самостійно грав та підбирав пісні на гітарі). Дідусь завідував і досі завідує струнним відділом. 4 роки, разом з моєю основною спеціальністю (фортепіано), вчив мене грати на скрипці.

Десь в класі 3-у, мама мене дала на танці гурту "Молодість". Займалась 3 рази на тиждень. Після школи, занять з муз. школи я тупотіла туди. Після розминки, ми розучували і вдосконалювали танці: народні і сучасні. Серед численних танців, я танцювала "Гуцулію" "Циганію"... Як правило в парах з хлопцями. В мене були різні партнери до різних танців. Часто виступали в нашому Червоноградському Палаці Культури.

Живучи і навчаючись в Івано-Франківську, я з кінця 1-го курсу почала займатися системою самовідновлення людини академіка М. Норбекова. До цього мене підштовхнуло бажання покращити свій зір (його кн. "Опыт дурака" прочитала ще в 9 класі). На третьому курсі університету я пройшла наступний, Суфійський курс, де розминка тіла не суглобова, а силова. В мене в той період було с-т-і-л-ь-к-и енергії. Я ловила кайф від тих вправ, від самої себе, я тоді вперше собі по-справжньому почала подобатися. В житті вдавалося буквально все, я справді сіяла. Займалася систематично (разом з моїм хлопцем, а зараз - чоловіком. Ми якраз і познайомилися на тих курсах), поки не "впала" в одну із ям - механічного виконання, як це я називаю - "виконання для галочки"...

Також десь місяців 2 я ходила на аеробіку.

А що я роблю зі своїм тілом зараз?
Крім того, що вожу його по маршрутках і дозволяю довго валятися в ліжку після пробудження???
Я відчуваю, що воно ще трішечки потерпить і почне конкретно сигналізувати (вже дає знаки) різними способами, щоб я щось з ним робила, щоб воно і послужило мені довше.

Так що я привселюдно заявляю!!!!

Ура, я нарешті усвідомила свою актуальну задачу. До речі, велике дякую Позитивній психотерапії, зокрема окреме ДЯКУЮ моєму позитивному психотерапевту, з яким регулярно вже працюємо майже 3 місяці. І що цікаво, з зовсім іншим запитом!! Це для мене як різнокольорові й різні по величині намистинки, які в силу певних обставин були розкидані хто де, зараз не просто познаходилися, а й з'єдналися в неймовірної красоти й унікальності коралі, які я колись носила і нарешті можу носити знову!!

Отож, я готова:
1. Щодня, зранку, по 30хв.-1 год. тренувати своє тіло, його м'язики, кісточки... Для тренування в мене є багато способів. Тілу я даю вибір, і не обмежую чимось одним.
2. Поступово усвідомлено уникаю їзди в маршрутках.
Звідси витікає п. 3. Розвиваю свою здібність пунктуальність, швидше, на хв. 15, виходжу з дому.

Дякую за терпіння, хто дочитав, а також - собі, бо я зараз вчуся саморозкриватись! :)) До зустрічі!!!