Вітаю вас!
Ще на додачу до попереднього поста і теми образ хочу дописати, що образа, на мою думку, пов'язана з гординею. "Як ти міг МЕНІ! таке сказати чи зробити" (ніби я пуп Землі). А також це і хороший спосіб маніпулювання іншими. Крім того, образа - це егоїстична схильність кожної людини. Бо людина народжується в сім'ях і виростає в соціумі, де більшість керується такою моделлю - ображатися в різних випадках. Думаю, ця схильність не відображається в поведінці людей, які стали трішки більш усвідомленіші, ніж більшість. Вони, відчуваючи себе, твердо йдуть по СВОЄМУ шляху, є не зовшішньо, а внутрішньодуховними людьми. Їх цікавить не тільки сексуальне задоволення, смачна їжа, гроші, комфорт, влада...
Такі люди не афішують про себе, їх спосіб життя і справи говорять все самі. Вони приймають життя і своїх близьких і дякують кожному прожитому дню за новий досвід. Вони живуть не минулим, а сьогоднішнім і з радістю націлені в майбутнє.
Вони не чекають чиїхось пробачень, а просять їх самі.
Такі люди живуть в мирі і балансі з собою, бо навчилися пробачати себе і вже потім оточення.
Як це, пробачати себе, хіба можна на себе ображатися? Можна подумати... Ще й як можна!
Скільки разів ми не оправдали наших же сподівань, зрадили собі, злякавшись, і не вчинили так як собі пообіцяли, змовчали чи сказали "щось не те". А наші мрії, які були а дитинстві, що з ними? Чи хоч інколи подумки не обзиваємо себе і не кажемо "так тобі і треба".
Сприйняття світу є відображенням самих себе.
Ще Гермес Трисмегіст озвучив "що в середині - те й ззовні, що зверху - те й знизу".
То що ж робити з образами? Мабуть-таки, варто почати з себе і
- найперше слід усвідомити наявність тих сукупних складових почуттів, що складають блок образи;
- для старту спобувати пробачити себе в своєму минулому (свої, як нам здається, промахи, невдачі, помилки. позори... Хоча невідомо, як би склалось наше життя без них, якими б ми були?);
- спробувати відпустити своє минуле з вдячністю за досвід (бо для чого людина живе? Щоб здобути новий досвід і з його багажем знову повернутися в тонкі сфери, бо крім досвіду, людина з собою не може нічого взяти).
-далі - крок до прийняття себе теперішнього (свої прояви, соціальний статус, зовнішність, способи реагування на життєві ситуації...). Бо ми такі, які є , завдяки Творцю, нашим батькам, самим собі та іншим людям й якимсь відреагованим способом на макро- і мікроситуації.
- важливо, як на мене, є і прояв щирості до себе й інших- говорити про свої почуття. Та не відкладати все в довгий ящик.
- а щоб пробачити іншу людину немає трудощів, якщо пам'ятати, що вона рано чи пізно піде з життя, так само як і я. І ця образа зразу ж втрачає цінність. Хіба ні?
Також для пробачення себе й іншого є різні способи, зокрема, недаремно ж у всіх релігіях, і християнстві в тому числі, є практика сповіді, що сприяє душевному і фізичному очищенню. А для чого пости? - також для очищення тіла і душі;
-відома й ефективна техніка "Прощення" за Норбековим;
-щоденні молитви, просто, від себе, з розумілим для себе смислом;
- різні доступні психотерапевтичні техніки...
А можна також усвідомити, що немає, не було і не буде винних людей у чомусь в нашому житті. Ми самі в своїй психіці зробили їх такими та повірили в це, щоб зняти, за звичкою, з себе частину відповідальності у стосунках. Її (відповідальність за розвиток стосунків) ніхто не заважає собі повернути, автоматично отримавши більше сили і ставши більш "легкою" і щасливішою людиною.
Це я пишу з своєї реальності, своїх спостережень, знань і досвіду. Цікавим було б дізнатися й інші думки, заперечення, доповнення, коментарі з цієї теми "від образи до пробачення". Що ви думаєте про це?
Немає коментарів:
Дописати коментар