НаСИЛля - сила, яка руйнує життя і Землю.

Метою цього посту є не агітація, хоча я б потішилась, якби ще хоч одна людина замислилась. Хочу поділитись своїми спостереженнями, міркуваннями і досвідом з приводу цієї теми.

Як на мене вегетаріанство є актуальним в теперішньому житті людства. Таким же як і забруднення води, зменшення зелені на планеті, людські хвороби, суїцид, розлучення і т.д. і т.п. Ці, і це далеко не всі питання, пов'язує одне явище - насилля. Над кимось, чимось чи собою. В історії людства його було багато, багато його і є зараз. Але чи так було завжди і чи так має бути?

В самому слові "насильство" захований принцип дії. Це СИЛА. Хто здійснює насильство - людина. Вона вважає сильнішою себе за всіх тих, хто менший за розміром, хто не може їй протидіяти і "віддячити". Використовує для цього найрізноманітніші способи. А якщо здійснює насилля над собою, то причина тягнеться з дитинства.

Не секрет, що все в житті взаємопов'язане та взаємопереплетене. Що змах крил метелика в одній частині Земної кулі може викликати торнало в іншій. Це ми знаємо розумом, а якщо при цьому включити ще "серце" (душу), свої почуття, то можна ще багато що нового відчути, усвідомити і своєму житті і змінити на краще! :)
Пропорную спробувати читати серцем, готувати їжу з серцем. Якість життя круто поміняється, якщо робити будь-яку дію з серцем. Бо це - Любов, а де любов, насильству немає місця.

Мабуть, кожен знає, що вегетаріанець - це людина, яка не їсть м'яса. Але не кожен знає, що за цією дією стоїть. Ну, найперше, це свідоме (не фанатичне) виконання однієї із заповіді "Не убий". Людина, яка живе в селі і ріже свиней, так, як і людина, яка працює на бійні, так як і людина, яка купує і їсть мертвих тварин причетні до вбивства, безпосередньо чи опосередковано застосувавши насилля над живою істотою.

Я, як і більшість українців - християнка. Коли почала свій шлях духовного пошуку, задаватись питаннями: Хто я? Яка я по своїй природі? Для чого живу? та ін., то помітила, що на всяке м'ясо, навіть запах в мене відраза. З того часу (більше 5-ти років) я не могла їсти трупи і тим більше щось з ними робити. Прийшли спогади, що у дитинстві я не хотіла їх їсти, а мене дорослі впрошували. Я не могла ніяк зрозуміти як те, що лежить в мене в тарілці має такі самі назви як гарна на малюнку курочка Ряба; тваринка, яка робить геройські вчинки в казках, мультиках і просто на пасовищі мирно скубає собі травичку... І дітям прививаючи любов до тварин, вивчаючи хто є хто (пам'ятаєте з школи: Хто - живий, Що - неживий предмет), навіть навчаючи як вимовляє корівка, кізочка, півник... ніхто ж з батьків не каже, що їх потім самі ж вб'ють, порозрізають і будуть їсти, а це правда! Дівчинці, яка була присутня і переживала при народженні телятка, яка йому придумала ім'я і спостерігала як воно підростає,гралася з ним, коли прийшла і побачила пусте місце, сказали, що Плямушка поїхала на весілля. Правильно, її рідні завезли її порізану ними, "прикрасивши" столи. Знала би це Катруся!!!

Вважаю, що медична позиція щодо життєво необхідного вживання тваринного білка - вигідна їй (і не тільки їй) ілюзія. До речі,є версія, щоб вижити в льодовиковий період люди почали їсти тварин. Ця звичка в декого прижилась. А зараз їй (звичці) допомагає індустрія бізнесу на нашому здоров'ї. Чому м'язисті, сильні такі коні, які їдять овес? Хто знає скільки може прожити корова? Мабуть ніхто, бо корові не дають дожити до своєї природньої смерті.

Якщо є хижі тварини, то в них є ікла, кігті, добре розвинений біг, зір в темноті... В людини це є? В людини є найцінніше - ВИБІР. Уподібнюватись їй хижій тварині чи бути Людиною з реалізованими талантами, пізнаним і розкритим своїм потенціалом? І якщо хижі тварини їдять м'ясо, то сирим. Кожен знає, що будь-який продукт при обробці (варінні, запіканні, особливо смаженні) суттєво втрачає свої поживні речовини. Не вважаю, що в м'ясі є якісь поживні речовини, крім зафіксованого на клітинному рівні страху і болю (вони ж самі не лягають на стіл і не допомагають себе різати, а пручаються, верещать, навіть плачуть..). Але якщо хтось так вважає, то їх все одно залишається мало. І якби не приправи і подача його з овочами, людина б не так тішилась смаком.

Чи справді вам, Люди, так хочеться їсти ті трупи і їх куски? Чи це просто неусвідомлена звичка, сформавона в дитинстві, нав'язана суспільством, яку можна поступово замінювати іншою - здоровим харчуванням рослин, які для цього призначені ???

Будь-яка тварина - ЖИВА істота з притаманними їй почуттями: прив'язаності до господаря, довіри, батьківським почуттям щодо власного потомства... та фізичними відчуттями: болю, задоволення. Якщо про це не просто пам'ятати, а спробувати відчути, то насильства на нашій планеті поменшає, вона очиститься від крові та агресії. І в цій взаємопов'язаній системі, в якій кожен перебуває на своєму рівні, з'явиться більше щастя.

В історії бага-а-то відомих особистостей споживали лише рослинну їжу. Та й не тільки в історії. Зараз люди прозрівають, слава Богу. Дивіться самі:
http://www.youtube.com/watch?v=VUPngKVmkzE
http://www.youtube.com/watch?v=j_RQRGciOqQ&feature=related
http://www.youtube.com/watch?v=KXL9G0t_tPk&feature=related
http://www.youtube.com/watch?v=TAaFhKuMRgw&feature=related

Ось ще, серед них є деякі українці:
http://www.youtube.com/watch?v=iO3ysfCiX0M

Що таке радість і для чого вона?

Привітик! Давненько я тут не з'являлась... Ой, багато різних змін за цей час відбулося і продовжує відбуватися в моєму житті. Дорослішаю я. В тому сенсі, що стаю відповідальнішою. І це радує.

В цьому пості хочу порозмірковувати про РАДІСТЬ. Мимоволі спостерігаючи за людьми на вулиці, транспорті, магазині, кидається в очі те, що більшість людей задумані, сумні, похмурі, можуть бути роздратованими, сердитими, а очі (дзеркало душі) - випромінюють втому. Душа в пересічної сучасної людини від чогось втомилася. Від чого?
На теперішню мою думку функція і водночас потреба душі в людини - в постійному горінні природньої енергії любові, з якою людина народжується. Чому в процесі життя часто цей вогник зменшується, починає тліти і затухає ще при житті? Не дивно, що і очі потухлі.

Думаю трісочками, полінцями для підтримання стану горючості полум'я в душі є радість :). А як же тут радіти, можна подумати, коли навколо стільки бід, несправедливості, хворіб і т.д. і .т.п. ЯК НАВЧИТИСЯ РАДІТИ? Бо для чого для мене вже стало ясніше.
А вчитись не потрібно. Треба просто згадати як ми раділи в дитинстві. Раділи, коли бабуся щонеділі водила на качелі, коли з мамою спостерігали як пробивається джерельце, раділи, коли тато ніс нас на своїх плечах, а брат разом з нами розмальовував розмальовки і перед сном малював на спині, а ми відгадували що, і навпаки... Було таке з кимось? В кожного у дитячому віці була своя радість. І її було багато, достатньо, щоб бути щасливими.

Радість у дорослому віці набуває дещо іншої форми. Вона проявляється менш імпульсивно і більше зосереджена всередину ніж назовні. Причин порадіти є багато. Ми вже звикли радіти завдяки якимось зовнішнім стимулам. Та якщо їх нема завжди можна знайти чому радіти.
Радість, як на мене, пов'язана з цінуванням будь-чого в житті. Взагалі просто радіти можна вже тому, що ми живемо. Зараз і тут. І точно не випадкого і точно для чогось. І якщо я ціную своє життя - я радію. Те, що цінне для нас в житті часто приносить радість. Порадіти можна новому дню - новим можливостям; дощу, який очищає дух і матерію; речам, які полегшують життя; щирій розмові з близькою людиною; котику, який грається своїм хвостом; оселі, яка оберігає і захищає; купленій речі; влучно сказаному слові... Радіти можна завжди і всюди.

Якщо уважно подивитися на саме слово "Ра-дість", То воно складається з Ра - Бог, Сонце; дість - діставати. Діставатися Бога, Сонця або у всьому знаходити Бога. Цікаво, правда?!

У складні, кризові періоди в житті варто пам'ятати вислів:
"Не сумуй за тим, що минуло.
Порадій тому, що воно було".

Найбільша за спектром радість мабуть виникає від дарування радості іншим. А це виникає автоматично. Бо коли радіє душа, радість випромінюється в навколишній простір і всіх, хто довкола. Або з другого боку, щоб порадувати себе, спочатку можна порадувати ближнього.

Не даремно в Древньому Єгипті вважалося, що перед воротами в Рай вартовий кожній душі задавав всього 2 однакові запитання. І згідно відповіді пропускав або ні:
1. Чи знайшов ти радість в своєму житті?
2. Чи подарував ти радість іншим?

Моя творчість..!

Привіт! :) Рада зустрічі з вами у 2010 році! Знаю, що цей рік принесе великі класні зміни в моє життя, додасть багато радості і нових іпостасій. Я до цього готова!

Бажаю кожному з вас зробити хоч маленький, але крок вперед або краще крок всередину до себе, наблизитись до розкриття хоча б одного (з безлічей) свого таланту, довіритись своїй світлій людській природі, відпустити всі свої бажання для того, щоб отримати їх здійснення. Пам'ятати, що щастя це не кінцева мета, а життєвий шлях, що передбачає найперше цінування того, що в мене вже є і вдячності за те, чого немає! :)

Переглядаючи свої папери, зіткнулася зі своїм віршиком, якому вже є точно років 5. Перечитала і зрозуміла, що його зміст є актуальним для мене зараз. Вирішила опублікувати.

Я сильна духом є людина
І прагну нових звершень.
Дійду я до поставленої цілі!
На цьому, звісно ж, не завершу.

Я вдосконалююсь, росту і прогресую.
Тепер нема ні сумнівів ні страхів!
Уже я впевнена в собі і вже мудрую
Як досягти ще більших результатів!

Могутньою і королівською ходою
Я йду по стежечці мого життя.
Прекрасною і сильною рукою
Своє будую майбуття!

Моя краса вселяє силу,
Моя любов - дає життя.
Настирливість моя веде до цілі.
І досягну я самопізнання!

Земне життя ж таке прекрасне!
На жаль не вічне і одне.
Не можна відкладать його "на потім"!
Ми й не моргнем - воно пройде!

І насолоджуватись, жити треба вже.
І з радістю, любов'ю помагати
Усім, хто хоче, але ще не пізнав себе
Іти разом, долати і перемагати!!!

Про одну з моїх ідентичностей (продовження)

Відомо, що термін "психологія" походить від слів псюхе, ψῡχή, душа і логос - наука. Мені подобається більш глибше сприйняття. Взагалі-то є багато трактувань слова "Логос". Одне із них - це Вищий Розум, Творець, що зовсім міняє картину. Виходить - психолог має душею наблизитися до Творця і в цьому сприяти бажаючим. Наявність зв'язку Душі з божественним у собі.


 А "психотерапія" - знову псюхе, душа та терапія, лікування. Водночас психотерапевт не лікує медичними препаратами, не виписує антидепресантів. Це роблять психоаналітики, які мають медичну освіту. Я не знаю чи доцільно психотерапію називати лікуванням. Це швидше не вплив терапевта на клієнта, а взаємовплив, співпраця. Де є дві унікальні особистості, які працюють над вирішенням спільної задачі на основі попередньої домовленості, контракту.



Для бажаючих моя електронна адреса Zor9[at]ukr.net. Можемо працювати в режимі он-лайн, за допомогою програми skype.

Є місце для благодійної консультації.

Про одну з моїх ідентичностей

Приві-і-іт! Рада знову поділитися з усіма бажаючими частинкою себе на цій сторінці!!

Ідентичність - це поняття, яке дає відповідь на запитання хто я, я як хто? в даний момент. Воно схоже до поняття "роль", але є первинним, глибшим.
Те, що я тут пишу про свої почуття, враження, думки, побажання в ідентичності людини, також як і те, що пишу як учасниця Майстер-курсу з Позитивної психотерапії та арт-терапії, як клієнтка власної психотерапії, не виключає того, що я є сама психотерапевт (ну, майбутній, бо ще вчуся) і точно психолог-консультант.

Досвід роботи з людьми різного віку, соц. статусу і статі з різними темами і запитами в мене з 2006 року. Щоправда, поки не маю власного або орендованого приміщення чи кабінету. Працюємо де зручно клієнту.

А хто такий клієнт, для мене???

Це людина, жінка чи чоловік, яка від природи володіє величезними ресурсами, можливостями, потенціалом і поки що їх в собі ще не відкрила. Або не навчилася застосовувати в житті задля вирішення різних питань, досягнень бажаного...

Клієнт - це людина, якій надають певну послугу за грошову винагороду чи без неї.

Кожна людина є тим чи іншим клієнтом і не одним, бо якщо користується послугами банку - є його клієнтом, робить покупку в магазині - є клієнтом його продавця чи власника...

Варто розмежовувати поняття "клієнт" і "пацієнт", бо, як на мене, пацієнт щось отримує без усвідомленої участі в цьому, без власних зусиль. Це слово є однією з основних категорій в медицині.
Клієнт - людина, яка рішення з приводу чогось приймає сама, хоча її можуть інформувати. Вона прикладає свою відповідальність, певні зусилля.

Клієнт психолога-консультанта чи психотерапевта - це також людина :), яка керується благим бажанням: щось змінити, покращити у своєму житті, вирішити, вдосконалитися в чомусь, навчитися застосовувати свої якості і здібності для якіснішого проживання, покращити стосунки з якоюсь людино і т.д.

Клієнт - людина, яка усвідомлено робить крок до самої себе, підкреслюючи при цьому свою силу, а не продовжує втікати від себе:
1. В сферу Тіла (по балансній моделі Н. Пезешкіана), хвороби. Стає "вампірчиком", надто жаліючи себе або агресивно нападаючи на оточуючих, як правило, рідних і близьких людей.
2. Діяльність, де є тільки робота чи навчання і в житті немає часу для себе, прояву себе як жінки чи чоловіка. А якщо є сім'я, то потерпає від кризи. Важлива навіть не стільки кар'єра, гроші, просто щоб замаскуватись від своєї самотності та притупити почуття.
3. Контакти, де для людини є 2 варіанти. Це нерозбірливе спілкування, публічні висування, віртуальне спілкування, ігри та їм на противагу - закритість до контактів, втеча в самотність, самозречення.
4. В сферу духовності, сенсів, де людина віддається релігійним течіям, сектам з наставниками, повадирями, які покерують і скажуть як думати і куди іти...

Щоб наблизитись до себе, мабуть, не обов'язково звертатись до психолога чи психотерапевта. Переконана, що є багато інших дієвих способів.

А як живеться вашому тілу?:)

Привіт!!!
Незважаючи на те, що зараз зима, багатьом, мабуть,хочеться грітися, більше бути вдома, спати..., а я ніби прокинулася від сну. Я нарешті усвідомила, що мені 23, а це зовсім не 19, а тим більше не 16. Попереду 30, 48, 56, 72, 86, хто зна, може і 101. Те, що мені відміряно жити стільки-то, вважаю це 50 % справи, решта 50% залежить від мого способу життя, і найперше - мислення.

Пригадую, що в дитинстві, ще з садочка мама мене забирала (що я дуже любила і тим навіть хизувалася, бо не любила спати) і водила на гімнастику.

Також ще перед школою я деякий час ходила на малювання. Там я не тільки малювала і змальовувала натюрморти фарбами, олівцями, фломастерами, а й робила аплікації з соломи, в'язала гачком квіточки, розмальовувала за допомогою воску і писачків до Пасхи яйця, вивчаючи символіку орнаментів та кольорів.

Разом з старшим братом щонеділі ходили на гурток шахів. Щоправда, я швидше за все ходила за компанією з ним, бо захоплення від них тоді в мене не було, оскільки часто програвала :), або не вистачало терпіння, або ж - лінувалася думати...

Коли я пішла в перший клас, паралельно вступила до музичної школи. Там працювали мої батьки (мама викладала фортепіано, а тато - кларнет, саксофон, фагот), вчився брат грі на акордеоні, знав і фортепіано (будучи старшим, вчився ще грати на трубі, фаготі та самостійно грав та підбирав пісні на гітарі). Дідусь завідував і досі завідує струнним відділом. 4 роки, разом з моєю основною спеціальністю (фортепіано), вчив мене грати на скрипці.

Десь в класі 3-у, мама мене дала на танці гурту "Молодість". Займалась 3 рази на тиждень. Після школи, занять з муз. школи я тупотіла туди. Після розминки, ми розучували і вдосконалювали танці: народні і сучасні. Серед численних танців, я танцювала "Гуцулію" "Циганію"... Як правило в парах з хлопцями. В мене були різні партнери до різних танців. Часто виступали в нашому Червоноградському Палаці Культури.

Живучи і навчаючись в Івано-Франківську, я з кінця 1-го курсу почала займатися системою самовідновлення людини академіка М. Норбекова. До цього мене підштовхнуло бажання покращити свій зір (його кн. "Опыт дурака" прочитала ще в 9 класі). На третьому курсі університету я пройшла наступний, Суфійський курс, де розминка тіла не суглобова, а силова. В мене в той період було с-т-і-л-ь-к-и енергії. Я ловила кайф від тих вправ, від самої себе, я тоді вперше собі по-справжньому почала подобатися. В житті вдавалося буквально все, я справді сіяла. Займалася систематично (разом з моїм хлопцем, а зараз - чоловіком. Ми якраз і познайомилися на тих курсах), поки не "впала" в одну із ям - механічного виконання, як це я називаю - "виконання для галочки"...

Також десь місяців 2 я ходила на аеробіку.

А що я роблю зі своїм тілом зараз?
Крім того, що вожу його по маршрутках і дозволяю довго валятися в ліжку після пробудження???
Я відчуваю, що воно ще трішечки потерпить і почне конкретно сигналізувати (вже дає знаки) різними способами, щоб я щось з ним робила, щоб воно і послужило мені довше.

Так що я привселюдно заявляю!!!!

Ура, я нарешті усвідомила свою актуальну задачу. До речі, велике дякую Позитивній психотерапії, зокрема окреме ДЯКУЮ моєму позитивному психотерапевту, з яким регулярно вже працюємо майже 3 місяці. І що цікаво, з зовсім іншим запитом!! Це для мене як різнокольорові й різні по величині намистинки, які в силу певних обставин були розкидані хто де, зараз не просто познаходилися, а й з'єдналися в неймовірної красоти й унікальності коралі, які я колись носила і нарешті можу носити знову!!

Отож, я готова:
1. Щодня, зранку, по 30хв.-1 год. тренувати своє тіло, його м'язики, кісточки... Для тренування в мене є багато способів. Тілу я даю вибір, і не обмежую чимось одним.
2. Поступово усвідомлено уникаю їзди в маршрутках.
Звідси витікає п. 3. Розвиваю свою здібність пунктуальність, швидше, на хв. 15, виходжу з дому.

Дякую за терпіння, хто дочитав, а також - собі, бо я зараз вчуся саморозкриватись! :)) До зустрічі!!!

Ах, почуття-почуття!

Привіт усім вам в цей засніжений недільний день!
В мене зараз якийсь особливий період в житті. Дуже скоро Різдвяні свята, які в мене завжди асоціюються з казкою, тайною, спілкуванням з близькими, з якими давненько не бачились. Здається, що всі люди довкола стають відкритіші, дитячіші, веселіші... А зустріч Нового року вселяє ще більшу надію та оптимізм.

Попри те, хочу поділитися своїми почуттями про попередні два тижні.

Почну з арт-терапії. Я пройшла вже 2-гу сесію (всього 6). Ближче знайомлюся зі своїми творчими задатками. Класно усвідомлювати, що вони є. Вартує просто відпустити себе і розслабитись, що мені вже почало вдаватись. Для того, щоб арт-терапію застосовувати в роботі з людьми, клієнтами, я все пропускала через себе. Час перестає існувати, як і все "важливе" інше, коли я бачу перед собою десятки баночок різних кольорів, є палітра, на якій можна експерементувати і поєднювати найрізноманітніші кольори. Щоб на папір спроектувати те, що коїться тут і зараз з тобою,і що важко збагнути, коли це все перемішане в голові.
Отримала величезне задоволення, малюючи туш'ю і розмальовуючи фарбами на склі; на тканині; створюючи колаж з природніх матеріалів (камінців, шишок, сухих квітів, листя, різних круп, спецій...). Так і поринаєш в світ дитинства з головою! ВІдчула, що за всією легкістю і простотою приховується величе-е-е-е-е-зна глибина і сенс:).

Також кілька днів тому в моєму житті сталося те, що я можу порівняти з високим, широким, неймовірно-красивим фонтаном, який сам прорвався крізь товсту цементну глибу плити. Це я про себе, свій прорив, своє звільнення від мною колись надуманих установок.Завдячую цьому сесії №3 з Позитивної психотерапії і величе-е-е-е-е-е-е-е-езне спасибі Українському Інституту Позитивної крос-культурної психотерапії і Менеджменту та його ТРЕНЕРАМ. А також своїй любимій групі, кожному, хто навчається і поряд зі мною!!!!!!!!!
Можу писати ну дуже довго, що там відбувалося і як я це сприймаю. Але утримаюсь. Звикаю до трішки іншої самої себе і думаю, що з цим робити дальше:))

Чарівного настрою вам, люди Землі!!!