Зустріч з сином!

Нас стало троє. Хоча фактично нас було троє ще в кінці 2009р. Просто 01.09.2010р. ми з сином зустрілися.
Я отримала незабутній досвід: суміш таємного і явного. Все сталося якось само собою і досить швидко. Моя половина нас весь час підтримувала.

Сину минуло 2 місяці і цей час видався ду-у-уже насиченим. Ніби цілий рік. Водночас все відбувається та-а-ак швидко!!! Повіддавали вже багатезно маленьких речей. Дуже горджуся нашим щокастим 7-ми кілограмовим малюком. Це знову спростовує ілюзію про необхідність вживання білка, що у вбитих тваринах (до речі, в них же цей білок береться звідки? З рослин! Харчуючись різнобарв'ям, багатством рослинного світу, людина отримує все необхідне і точно собі не шкодить).

Також родину і не тільки родину дивує, що син сповістив у сні як його звати ( я просила душеньку допомогти нам визначитися, бо усвідомлюю значущість імені для кожної людини). Ми до цього точно ще не знали дівчинка у нас чи хлопчик.

Попереду у нас ще багато відкриттів щодо себе та світу!!!

Мабуть з усього того, що дає дитина, довіряючи нам себе, зокрема нагадує про такі речі, як щирість, безумовне прийняття, чистота. Як вчитель, вчить розвивати такі якості як терпіння, більшу відповідальність,уважність до всього... Крім цього, незважаючи на те, що я мама, сама окунулась в Дитинство: запах волоссячка, затишок ліжечка, ситцеві і бавовняні пеленочки, натуральна різноманітна одежа, іграшки, дозволяють наблизитися до складових істини, що живе в кожного в серці, що попри всі життєві труднощі і задачі:
життя - це казка
життя - це безмежжя
життя - це свято для душі
життя - це полігон для подальшого навчання
життя - це щастя.

Давайте ми, Дорослі, будемо очищати свою душу і хоч інколи сприймати світ з позиції свого Дитинства (затишку, безпеки, щирої радості...) Впевнена, хай би там яке не було в кожного дитинство, воно було таке, яке було і було багато всього хорошого. Згадуючи яке, можна ще краще пізнати себе, свої схильності, очікування, притаманні особливості... В мене це вже почало відбуватися :)

Життя - як шанс (продовження)

На днях після вечері в колі родини підняли тему родоводу, предків. Як звали і якими були наші пра і прапрабабусі/дідусі. В яких умовах вони жили. Завдяки їм ми зараз тут, а знаємо про них мізер. Але ж і в них є попередники.

Я собі подумала, що через 200-300 років чи хтось з правнуків згадає про мене, нас з чоловіком. Хоча б як нас було звати... І якось сумно стало. Що житимуть і нічого про нас не знатимуть. Яка цінність теперішнього мого життя?

В мене виникла ідея щось створити, таке зробити для потомків, людей, щоб залишити хоч малюсінький слід від цього свого життя. Що це буде? Ще не знаю.

Не погоджуюсь, що життя схоже на рояль: чорне-біле-чорне-біле-кришка. Воно різнобарвне, кольорове!
Хоча, мабуть, наше життя і життя взагалі є таким, яким ми його сприймаємо.

3. Життя - це не показуха.
Багато людей, і я в деякій мірі, звикли робити вигляд своєї глибої обізнаності в будь-чому, запишуватись, гордо носячи своє тіло своїми матеріальними досягненнями, соціальним статусом, посадами... Які ніби-то мали принести щастя, свободу, в т.ч. і фінансову.
Часто так складається, чим далі людина підіймається в кар'єрі, тим пустішою, дьорганішою стає її Душа. Чому? Тому, що кар'єра, яка передбачає наявність грошей - не найосновніше в житті. І по-друге, для щастя людині потрібно займатися справою, якою хочеться займатися її душі. А не щоб щось комусь доказувати. Щоб віднайти свою справу, яка очевидно має бути пов'язана з індивідуальним призначенням, слід її шукати, а не йти по протореній дорозі більшістю.

Життя - це кожна мить нащого існування.
Життя - це вибір. ШАНС стати кращим і тим самим покращити життя на планеті.
Давайте ж використовувати цей шанс, поки він у нас є.

Життя - як шанс

Привіт! :) Зважаючи на зміни, якими поступово наповнюється моє життя - я скоро (до місяця часу) вперше зустрінуся з нашим першим сином, змінююсь і я.

Змінюється самосприйняття, формується нова ідентичність: Я - МАМА, змінюються пріорітети, з'являється більше цінування того, що в мене є і хто поряд. В мене постали нові запитання, актуалізувалася цікавість до нових тем. Зокрема до величезної, загадкової, вічної теми - ЖИТТЯ.

В науковій, релігійній, езотеричній літ-рі можна зустріти як схожі точки зору, так і геть протилежні.
Я ж хочу зафіксувати ті усвідомлення, якими живу останнім часом.

1. Вірю, що життя кожної живої істоти на планеті має свій сенс, своє призначення. Кожна душа, народжуючись в фізичному тілі знає і пам'ятає своє завдання. Людина, потрапляючи в матеріальний світ, який зараз дещо відірваний від духовних законів, як правило, забуває і стає гвинтиком штучно створеної машини нав'язаних правил, цінностей.

Припускаю, що призначення людини можна поділити на:
-загальні, однакові для всіх людей, де ще можна виділити:
--жіноче призначення (турбуватись про щастя на планеті, народжуючи щасливих людей; бути берегинею сім'ї, роду; надихати чоловіка на творчість - створення чогось нового)
--чоловіче - бути прикладом сили Духу, в яке входять відповідальність, дисципліна, вірність, гручкість.
-й індивідуальні - конкретне завдання, що повинна виконати людина за свій цей життєвий шлях.

Мабуть найпершим завдням батьків, і моє, - не заважати людині (душі, яка вибрала мене мамою) розвиватись, самостійно пізнавати світ і себе. А для цього сприймати свою дитину не як немічну, нічого не знаючу, зі слабкими фізичними можливостями, а як Душу, що спустилась виконувати свою місію.

2. Другим полюсом життя є смерть. Це слово мені не дуже до вподоби, бо з припиненням життєдіяльності фізичного тіла Душа і Дух зі своїми напрацюваннями переходять в тонші сфери, вони ж бо вічні.
Як би не було, життя в цьому фізичному тілі є обмеженим в часі і просторі. Скільки воно ще триватиме в кожного з нас мабуть невідомо нікому. Та важливо ЯК!

Давайте задамось питаннями:
- Від кого залежить якість мого життя?
- Як і чим я впливаю на перебіг мого життя?
- Що в своєму житті я вже навчилася?
- Що від мене залежить, щоб покращити якість мого життя?
- Що я можу зробити вже сьогодні, щоб моє життя стало трішки кращим?

Пам'ятаймо, що чим щасливіші ми, тим щасливіші люди, які нас оточують!!!

Що значить бути розсТРОЄним?

Не секрет, що людина має ТРИ складові: Тіло, Душу, Дух. Вони між собою тісно взаємопов'язані і взаємозалежні.
Людина з ними з'являється на світ, в певні, вибрані нею чи дані умови. Під "з'являється на світ" я маю на увазі не момент народження, а зачаття. Є ще 1-а складова людини - Розум. Він є наслідком розвитку Тіла, Душі та Духу. Пов'язаний із соціалізацією. Та про нього якось згодом... Починає відбуватися щось дуже цікаве, в кожнісінької людини неповторне - їх розвиток.

За своїми законами (а їх багатезно) розвивається Тіло. Це безперервний рух. Відомо, що кожної секунди в організмі відбувається 3 млдр. різноманітних процесів!!! Протягом життя людини Тіло і всі системи, які діють в ньому піддаються змінам.
Як на мене - діє якась програма. Інколи під впливом якихось чинників, вона може порушитися. Що в свою чергу призводить до дисфункцій Тіла і його базису - здоров'я.

Мабуть 1-єю з основних потреб Тіла - відчуття комфорту. Тіло - відчуває.

Душа людини живе за своїми законами, в своєму, нематеріальному вимірі. Душа - тонка субстанція. Якщо Тіло відчуває, то вона - почуває. У людини є 2-а фундаментальних почуття - почуття Любові і Страху. Всі інші почуття - їх похідні. Очевидно є ще почуття, які базуються на емоціях (радості, суму, роздратування...)

Основною потребою Душі є потреба в Любові. Любов - широчезне, глибинезне, багаторівневе почуття і поняття :).

До речі, робота психотерапевта по великому рахунку зводиться, до усвідомлення клієнтом власних почуттів. Їх прийняття в собі і пошук нових способів прояву завдяки віднайденню балансу. Погодьтесь, це дійсно робота з Душею (внутрішньою реальністю), як з предметом і вимагає делікатності та високого рівня усвідомлення. І клієнту скільки потрібно душевних сил, щоб більше пізнати це почуття Любові, в широкому значенні слова.

Безумовно є і ДУХовні закони. І їх також дуже багато. Стає помітно, що жоден з таких законів не придумала людина. Вони діють незалежно від того знає вона про їх існування чи ні.
Дух мені бачиться як стержень, що пронизує Душу (сферу) і Тіло людини. Його осн. потреба - прояв внутрішніх ресурсів, розкриття закладеного потенціалу, реалізація закладеної сили.

Як в Духа так в Душі особливі стосунки з Часом. Вони вічні. В вічності розвиваються. Розвиваються за допомогою фізичного Тіла, яке, можна сказати, є їх інструментом.

Добираємось до відповіді на питання, що значить бути розсТРОЄним?

Коли Тіло, Душа, Дух в цілісності, поєднані разом. Коли кожна складова із трьох проявляє себе настільки це необхідно, тоді ми говоримо, що "Я в насТРОЇ" - нас ТРОЄ.
Коли людина розсТРОЄна (подавлена). Каже :"Я розстроєна через то-то і то-то". Значить щось вплинуло на діяльність Тіла, Душі або Духу. Цілісність порушилась. Потреба одного когось або всіх трьох не задовільняється. Це маячок для Розуму людини, щоб подосліджувати яка із складових в тій ситуації задіяні. Знайти причину дисбалансу і відповідно наслідок - розсТРОЄність відпаде, прийде в системну цілісність і людина знову матиме насТРІЙ! :)

Для себе зі вього я роблю 2 висновки:
1. Пам'ятати в повсякденному житті, що крім фізичного Тіла (з потребою відчуття комфорту) є ще Душа (що потребує почуття Любові) та Дух (прояв потенціалу).
2. Важливість знання та усвідомлення законів, по яких живуть Тіло, Душа і Дух!

Будьмо в насТРОЇ!!! :)

Табір Особистісного Розвитку і Творчості: ТОРТ "Для тебе"

21.08.2010р. - 23.08.2010р. вперше на Івано-Франківщині організовується Табір Особистісного Розвитку і Творчості: ТОРТ "Для тебе" за участі психологів - консультантів та психотерапевтів, які працюють за напрямами Позитивної психотерапії та деяких інших методів.



Пропонуються:

- Майстер-класи

- Ворк-шопи

- Міні-тренінги



Весело, корисно, пізнавально!!!



Бажаючі дізнатися про деталі проекту та взяти у ньому участь заходьте на сайт http://positum.if.ua

НаСИЛля - сила, яка руйнує життя і Землю.

Метою цього посту є не агітація, хоча я б потішилась, якби ще хоч одна людина замислилась. Хочу поділитись своїми спостереженнями, міркуваннями і досвідом з приводу цієї теми.

Як на мене вегетаріанство є актуальним в теперішньому житті людства. Таким же як і забруднення води, зменшення зелені на планеті, людські хвороби, суїцид, розлучення і т.д. і т.п. Ці, і це далеко не всі питання, пов'язує одне явище - насилля. Над кимось, чимось чи собою. В історії людства його було багато, багато його і є зараз. Але чи так було завжди і чи так має бути?

В самому слові "насильство" захований принцип дії. Це СИЛА. Хто здійснює насильство - людина. Вона вважає сильнішою себе за всіх тих, хто менший за розміром, хто не може їй протидіяти і "віддячити". Використовує для цього найрізноманітніші способи. А якщо здійснює насилля над собою, то причина тягнеться з дитинства.

Не секрет, що все в житті взаємопов'язане та взаємопереплетене. Що змах крил метелика в одній частині Земної кулі може викликати торнало в іншій. Це ми знаємо розумом, а якщо при цьому включити ще "серце" (душу), свої почуття, то можна ще багато що нового відчути, усвідомити і своєму житті і змінити на краще! :)
Пропорную спробувати читати серцем, готувати їжу з серцем. Якість життя круто поміняється, якщо робити будь-яку дію з серцем. Бо це - Любов, а де любов, насильству немає місця.

Мабуть, кожен знає, що вегетаріанець - це людина, яка не їсть м'яса. Але не кожен знає, що за цією дією стоїть. Ну, найперше, це свідоме (не фанатичне) виконання однієї із заповіді "Не убий". Людина, яка живе в селі і ріже свиней, так, як і людина, яка працює на бійні, так як і людина, яка купує і їсть мертвих тварин причетні до вбивства, безпосередньо чи опосередковано застосувавши насилля над живою істотою.

Я, як і більшість українців - християнка. Коли почала свій шлях духовного пошуку, задаватись питаннями: Хто я? Яка я по своїй природі? Для чого живу? та ін., то помітила, що на всяке м'ясо, навіть запах в мене відраза. З того часу (більше 5-ти років) я не могла їсти трупи і тим більше щось з ними робити. Прийшли спогади, що у дитинстві я не хотіла їх їсти, а мене дорослі впрошували. Я не могла ніяк зрозуміти як те, що лежить в мене в тарілці має такі самі назви як гарна на малюнку курочка Ряба; тваринка, яка робить геройські вчинки в казках, мультиках і просто на пасовищі мирно скубає собі травичку... І дітям прививаючи любов до тварин, вивчаючи хто є хто (пам'ятаєте з школи: Хто - живий, Що - неживий предмет), навіть навчаючи як вимовляє корівка, кізочка, півник... ніхто ж з батьків не каже, що їх потім самі ж вб'ють, порозрізають і будуть їсти, а це правда! Дівчинці, яка була присутня і переживала при народженні телятка, яка йому придумала ім'я і спостерігала як воно підростає,гралася з ним, коли прийшла і побачила пусте місце, сказали, що Плямушка поїхала на весілля. Правильно, її рідні завезли її порізану ними, "прикрасивши" столи. Знала би це Катруся!!!

Вважаю, що медична позиція щодо життєво необхідного вживання тваринного білка - вигідна їй (і не тільки їй) ілюзія. До речі,є версія, щоб вижити в льодовиковий період люди почали їсти тварин. Ця звичка в декого прижилась. А зараз їй (звичці) допомагає індустрія бізнесу на нашому здоров'ї. Чому м'язисті, сильні такі коні, які їдять овес? Хто знає скільки може прожити корова? Мабуть ніхто, бо корові не дають дожити до своєї природньої смерті.

Якщо є хижі тварини, то в них є ікла, кігті, добре розвинений біг, зір в темноті... В людини це є? В людини є найцінніше - ВИБІР. Уподібнюватись їй хижій тварині чи бути Людиною з реалізованими талантами, пізнаним і розкритим своїм потенціалом? І якщо хижі тварини їдять м'ясо, то сирим. Кожен знає, що будь-який продукт при обробці (варінні, запіканні, особливо смаженні) суттєво втрачає свої поживні речовини. Не вважаю, що в м'ясі є якісь поживні речовини, крім зафіксованого на клітинному рівні страху і болю (вони ж самі не лягають на стіл і не допомагають себе різати, а пручаються, верещать, навіть плачуть..). Але якщо хтось так вважає, то їх все одно залишається мало. І якби не приправи і подача його з овочами, людина б не так тішилась смаком.

Чи справді вам, Люди, так хочеться їсти ті трупи і їх куски? Чи це просто неусвідомлена звичка, сформавона в дитинстві, нав'язана суспільством, яку можна поступово замінювати іншою - здоровим харчуванням рослин, які для цього призначені ???

Будь-яка тварина - ЖИВА істота з притаманними їй почуттями: прив'язаності до господаря, довіри, батьківським почуттям щодо власного потомства... та фізичними відчуттями: болю, задоволення. Якщо про це не просто пам'ятати, а спробувати відчути, то насильства на нашій планеті поменшає, вона очиститься від крові та агресії. І в цій взаємопов'язаній системі, в якій кожен перебуває на своєму рівні, з'явиться більше щастя.

В історії бага-а-то відомих особистостей споживали лише рослинну їжу. Та й не тільки в історії. Зараз люди прозрівають, слава Богу. Дивіться самі:
http://www.youtube.com/watch?v=VUPngKVmkzE
http://www.youtube.com/watch?v=j_RQRGciOqQ&feature=related
http://www.youtube.com/watch?v=KXL9G0t_tPk&feature=related
http://www.youtube.com/watch?v=TAaFhKuMRgw&feature=related

Ось ще, серед них є деякі українці:
http://www.youtube.com/watch?v=iO3ysfCiX0M

Що таке радість і для чого вона?

Привітик! Давненько я тут не з'являлась... Ой, багато різних змін за цей час відбулося і продовжує відбуватися в моєму житті. Дорослішаю я. В тому сенсі, що стаю відповідальнішою. І це радує.

В цьому пості хочу порозмірковувати про РАДІСТЬ. Мимоволі спостерігаючи за людьми на вулиці, транспорті, магазині, кидається в очі те, що більшість людей задумані, сумні, похмурі, можуть бути роздратованими, сердитими, а очі (дзеркало душі) - випромінюють втому. Душа в пересічної сучасної людини від чогось втомилася. Від чого?
На теперішню мою думку функція і водночас потреба душі в людини - в постійному горінні природньої енергії любові, з якою людина народжується. Чому в процесі життя часто цей вогник зменшується, починає тліти і затухає ще при житті? Не дивно, що і очі потухлі.

Думаю трісочками, полінцями для підтримання стану горючості полум'я в душі є радість :). А як же тут радіти, можна подумати, коли навколо стільки бід, несправедливості, хворіб і т.д. і .т.п. ЯК НАВЧИТИСЯ РАДІТИ? Бо для чого для мене вже стало ясніше.
А вчитись не потрібно. Треба просто згадати як ми раділи в дитинстві. Раділи, коли бабуся щонеділі водила на качелі, коли з мамою спостерігали як пробивається джерельце, раділи, коли тато ніс нас на своїх плечах, а брат разом з нами розмальовував розмальовки і перед сном малював на спині, а ми відгадували що, і навпаки... Було таке з кимось? В кожного у дитячому віці була своя радість. І її було багато, достатньо, щоб бути щасливими.

Радість у дорослому віці набуває дещо іншої форми. Вона проявляється менш імпульсивно і більше зосереджена всередину ніж назовні. Причин порадіти є багато. Ми вже звикли радіти завдяки якимось зовнішнім стимулам. Та якщо їх нема завжди можна знайти чому радіти.
Радість, як на мене, пов'язана з цінуванням будь-чого в житті. Взагалі просто радіти можна вже тому, що ми живемо. Зараз і тут. І точно не випадкого і точно для чогось. І якщо я ціную своє життя - я радію. Те, що цінне для нас в житті часто приносить радість. Порадіти можна новому дню - новим можливостям; дощу, який очищає дух і матерію; речам, які полегшують життя; щирій розмові з близькою людиною; котику, який грається своїм хвостом; оселі, яка оберігає і захищає; купленій речі; влучно сказаному слові... Радіти можна завжди і всюди.

Якщо уважно подивитися на саме слово "Ра-дість", То воно складається з Ра - Бог, Сонце; дість - діставати. Діставатися Бога, Сонця або у всьому знаходити Бога. Цікаво, правда?!

У складні, кризові періоди в житті варто пам'ятати вислів:
"Не сумуй за тим, що минуло.
Порадій тому, що воно було".

Найбільша за спектром радість мабуть виникає від дарування радості іншим. А це виникає автоматично. Бо коли радіє душа, радість випромінюється в навколишній простір і всіх, хто довкола. Або з другого боку, щоб порадувати себе, спочатку можна порадувати ближнього.

Не даремно в Древньому Єгипті вважалося, що перед воротами в Рай вартовий кожній душі задавав всього 2 однакові запитання. І згідно відповіді пропускав або ні:
1. Чи знайшов ти радість в своєму житті?
2. Чи подарував ти радість іншим?